Мене пробило на Новий Рік
Парадоксально буде звучати, але я вже мрію про Новий Рік. Ні-ні, це не банальне бажання школяра якнайшвидше відпочити! Просто є одна річ, яка не дає мені всидіти спокійно на місці, яка муляє у моїй непосидючій сраці, немов оте шило з приказки, заради якої я власне і живу на цьому світі.
Ім’я цій речі - любов до моєї Батьківщини…
Я народився у Донецькій області, в файному і дуже гарному місті Горлівка. Прожив я там всього-навсього 4 роки, і переїхав у ненависний мені Хмельницький, в якому живу й мучаюсь. І от щоліта і щозими я беру омріяний, вистражданий місяцями пожирання мізків школою, квиточок на вже рідний мені поїзд №317/318 “Хмельницький - Дебальцево”, трясуся в блаженному очікуванні якихось 22 години, сходжу на своїй не менш рідній станції Микитівка - і їду… Я їду скрізь усе місто, бачу всі його зміни, приязно вітаюсь з кожною знайомою людиною, і люди теж мені раді. Серед свого кола тамошніх друзів мене взагалі вважають мало не героєм - прожити більше десяти років на Заході, і не тільки не втратити того, чого змалку навчили на Батьківщині, а ще й набути багато чого нового і прекрасного, та ще й своїх не забувати!
Але я відволікся. І от я вже на дворі хати моїх близьких родичів, знову привітання, знову зачудування моїм ростом і все-таке. А вже потім, коли всі зберуться в холлі і почнуть обговорювати новини за півроку, я виходжу надвір, і припадаю до землі губами. Я вдома…
Не всі мене зрозуміють… Але ви бачите, як я мучусь, як я прагну поїхати. І зараз в мене карентом йде пісня, яку я зробив своїм зимовим гімном. Я виставив її на повтор і чекаю… Чекаю на той чудовий день, коли стискуючи у руці щасливий квиток, я приїду хоча б на декілька днів відвідати Батьківщину… Без якої не було б такої великої частки мене…
Вуха розриває: Скрябін - З Новим Роком і Рождеством
