Невеличка перерва - і ось третій розділ. Трошки десь особистий, десь розп”здяйський.. Вирішувати вам…

Розділ 3. А пам’ятаєш?..

- І прикинь, а там сіськи висять!!!
Сашко з новою силою ностальгував за бувалими часами першого БлогКемпу. І хоча потім їх вже було-перебуло, одначе відчуття від першого - назавжди залягли в серці. Та й деяка самохвальба - мовляв, я був на першому!!! На лаптопі красувались заледве не всі наклейки комп’ютерної тематики - Убунта, всі конференції БлогКемп в Києві, наліпка “Гуголь наше все!” свідчили про власника як про затятого обожнювача всіляких гіковських тусовок.
- Угу, тему все-ж таки розкрили…
Другу годину двоє приятелів стирчали у жахливому заторі. Розважав лише лаптоп Міхи, який той запасливо зарядив на повну катушку, ще й взяв із собою запасну батарею.
- У мене таке відчуття, ніби ми врешті або доїдемо додому вночі, або закимаримо прямо тут, в машині.
- Що поганого? Машина в мене м’якенька, сидіння розкладемо та якось перебудемо. От тільки Оленка мені тоді не пробачить. До речі, треба їй подзвонити…
… Нарешті вдалось знайти більш-менш прямий виїзд, і машина спинилась коло житлового хмарочоса.
- На якому живеш?
- Наверху планети усія…
- Себто?
- 25-ий…
…- Ну нарешті, де ви ходите? Я вже відверто задовбалась вас чекати!
- Куди б ти ділась! - Сашко був виключно в гарному настрої. - Так, це Міха, наш головний програмер і одночасно мій давній дружбан, ще десь із чортзнаякого року… А це Оленка, моя майбутня жінка…
- …за умови, що ти любитимеш мене більше за інтернет! - кольнула дівчина.
Міху сплющило вдвоє.
- Не дуже-то вже й смішно… - кинув Сашко із такою серйозною миною на обличчі, що у програмера стався повторний викид ржачки. - Ну, давайте сідати.
Компанія сіла за барну стійку в кухні. Стійка нагадувала самобранку - такої кількості пива, піцци і салатів Сашко ще не бачив.
- Розливай!
Оленка пила неохоче, зате Сашок і Міха все вливали і вливали в себе чудодійну суміш.
- А пам’ятаєш оте наше відео???
- Яке ще відео?
- Ну оте наше привітання тим блоґґерам, що не приїхали?
- ААА!!! - і обоє почали випадати. Оленка дивилась на них як мінімум з подивом.
- Ну вже мені тоді покажіть, нє?
З маху Сашко набрав в запиті “гоніва site:mixa-blog.org.ua”. Наступні 5 хвилин квартира була схожа на балаган - Оленка каталась десь біля системного блока, Міха подавився піцею, а Сашко меланхолійно тягнув пиво, згадуючи свою напівп’янючу мордяку…
… Посиденьки тривали до глибокої ночі. Згадано було багато. І про недоїдені пельмені (ще й більше взяти хотіли!), і про імровізацію на гітарі під гнусаве оголошення фільму “Януковичські яйці”, і про прикрашання бейджиків, і про ніч в спальнику, в якому було напрочуд тепло, і про… Та ще й багато чого.
- Так, любі мої, я додому, бо завтра на роботу.
- Ет, яка робота! Завтра можемо не піти.
В Олени полізли очі на лоба.
- Як це?
- Що нам - кабанам? Випили ми дофіга, з’їли теж, а отже, звідси випливає, що завтра робота елементарно працюватися не буде…
- А, ги, але все ж, мені додому тре…
- Шо значить додому? Атставіть додому! Слухай мою команду - розміщаєшся в мене на дивані!
- Так точно, товаришу директор… тьху, генерал!
- Треба ж мені колись давні борги віддавати, ну?
…Наближалася перша ночі.
- От блін, а я так хотіла з тобою провести цю ніч по-нашому… - Оленка підмигнула.
В Сашка заграла кров.
- Лєнуська, всі свої. Навіть якщо він щось і почує (а він ніфіга не почує, бо спить як бабак), все одно про це ніхто не взнає.
- Ти впевнений?
- На всі сто!
- Що вже невдячне діло з тобою спати…
- Дякую за комплімент! - Сашко загадково посміхнувся…

… Обідня перерва офісу була присвячена декільком питанням. По-перше, чому на роботу не з’явився директор? По-друге, куди пропав біірмен, і по-третє, де в чорта Міха? Головна ланка офісу була відсутня повністю… Ірочка лише хлопала очицями і сама не знала, куди зник її начальник і ще одна купка керуючого персоналу… Революції не наростало, і це поки що радувало…

… Телефон Сашка весь ранок і весь день монотонно розривався від дзвінків. Одначе господаря це не турбувало з однієї причини - він дрих солодким сном, підім’явши під себе всі чотири подушки і забравши в нещасної Оленки всю ковдру. Та, щоправда, цього не помітила, бо теж спала. Що вже казати про Міху, який був відомим своїм непомірним бажанням спати вдень і вночі. Квартира перетворилася на лігво бабаків.
Першій спати набридло Оленці. Далі піднявся з дивану Міха. Сашко продовжував спати…

… Лейтмотивом офісу стало лише одне питання - де Ігрич? І всі інші теж?..