Перше, що я написав після перевстановлення Віндузи

Розділ 4. Каюсь, грішний…

Оленка ходила по кімнаті.
- Не розумію, чому він так довго спить?
- Облиш. Мо’ йому сняцця голі…
Оленка спинилась.
- …еее, поросятка! - Міха влучно вивернувся, допиваючи чергову пляшку пива.
- Може піти його збудити?
- Ніхто не зробить цього краще ніж я!
- Хіба?
- Дивись.
Міха, немовби вихор, увірвався в спальню. Сашко навіть не змінив пози, яку пам’ятала Оленка ще з ранку.
- Вставай! Вставай, сука! Підйом, матері твоїй ковінька!
Паралельно Міха буцав згорнутого під ковдрою в клубок Сашка, давай йому щиглів, колотив по щоках… Марно. Ігрич і вухом не повів, продовжуючи сопіти в дві дірки.
Оленка посміхалася, хоча цей сміх здавався скоріш на нервовий.
- Спакуха, щас все буде! - Міха заткнув Сашку носа. Сашко відкрив рот і став дихати ним. Міха не здивувався і заткнув йому рота. Сашко задихав вухами.
Оленка зповзла пд двері.
- Йопаресате… - Міха був явно ду-у-уже здивованим. Вухами дихати? Такого він ще не бачив. Зрештою йому спала на думку геніальна ідея.
Моментально Михайло підскочив до холодильника, витягнув з нього пляшку пива, на ходу відкоркував його об системний блок, заліз на ліжко і вставив відкриту пляшечку в жерло Сашку. Пиво полилося, і Сашко раптом почав ковтати. Коли пляшка закінчилась, Ігрич відкрив очі:
- Ну ви блін дайотє.
За 10 хвилин Сашко і Міха вже летіли по трасі на джипі, хоча вони були більш ніж впевнені, що три чверті робочого дня вже пройшли…

… Яке ж було здивування всього офісу, який звично купками вивалювався з офісу, коли на виході їх зустрів джип, шеф і головний програміст. Жестом Сашко попросив усіх спинитися. Офісний планктон повинувався.
- Панове, я хочу перед вами перепросити і пояснити причину, з якого дива головна керуюча ланка була відсутня сьогодні на роботі. Буду краток - ми набухалися в зюзю.
Робітники переглянулись.
- Реально, вельми набухалися, і проспав півдня виключно я, за що вже отримав п… Гм, звиздюлів від Міхи. Тому вельми перепрошую, а тепер хочу почути що у вас нового?
- Адмін не з’явився! - гукнув хтось з натовпу.
- Гм… Дивно. Ну добре, нічого хоч не впало.
- Впало!
- Що?
- Ціни на пиво! - натовп вимирав од сміху
- Вб’ю на місці. Ну добре. Ще щось?
- Та нічого.
- Добре, всі по хатах, а ми працювати - надолужувати згаяне…

… - Ульо, Анвар, привіт! Що там як там?
- Та все потроху! Слухай, вчора дзвонив твоєму клайєнту, але він не відповідав. Дзвонив раз сорок - нуль емоцій, телефон у відключці.
- Гм. Шось тут не те. Добре, я розберуся. Бувай.
Клятої пошти навалило, акі снігу в перший день зими. Сашко нудно клацав по вікну Thunderbird’a і вже мріяв про теплий чай і ласку своєї дівчини, натомість мусив стирчати у своєму кабінеті і перетелефоновувати всім, хто турбував його під час “зимової сплячки”. Врешті, десь під одинадцяту вечора, до кабінету завітав Міха з червоними очицями і синдромом хронічної втоми.
- Саньок, мо’ я вже додому попруся, га? Я зараз виздихаю коло тих компів один стільки кодити!
- Іди. Замов таксі за рахунок фірми - далеко ти таким не заїдеш.
- Бувай…

… - Де ти був?
- Працював, люба.
- Я бачу.
- Ще б ти не бачила.
- І що там?
- Все як завжди. До речі, наступного тижня, до нас прилетить хрещений батько наш.
- Який?
- Ласет.
- Попадюк чи що?
- Він самий.
- Вау!
- Та не кажи! Я сам здивувався, як швидко він прийняв рішення.
- Я теж хочу його побачити!
- Лєнуська, аби його побачити, ти мусиш як мінімум виспатися! В люлю!..